Незаймані-Самогубці (1999)

“Незайманки-самогубці” Софії Копполи породжують майже моментальне, дивне відчуття, щемливе і світле водночас: наче останній раз літав уві сні…Дівчата сім’ї Лісбонів ідуть із життя одна за одною, лишаючи по собі розбиті серця й болісно-нерозв’язні питання. Ніхто, від батьків до однокласників, не в змозі зібрати докупи цю вбивчу головокрутку. При тому фільм рідкісно гармонійний: неймовірна, якась дитяча, легкість поєднується тут з правдою ситуацій і конфліктів. Ніякого надриву, жодних натяжок. Атмосфера маленького містечка відтворюється дуже старанно, сказати б, навіть всеосяжно. Наскрізна музична тема – трохи сентиментальна й чуттєва водночас. Рапіди, неспішні панорамування, навмисно уповільнений ритм, що він раптово, спалахами, перебиває карнавальні, стихійні епізоди свята, торжества, вивільнення життєвої енерґії. “Незайманки” мов би занурені у в’язку неквапну прозорість, де всі – на виду зусибіч, кожний, кожна у своєму жаданні. Але то прозорість бурштину, й саме повітря забарвлене тривожними відтінками далеких, неприборкуваних пристрастей і близьких бід.Дмитро Десятерик